Віктор Бачинський: “У 1988-му діти в Чернівцях лисіли від гідразину”

   Люди молодшого віку та ті хто перебрався до Чернівців у 90-ті, можуть і не знати про лихо, яке коїлося у місті восени 1988 року. З незрозумілої причини у місті лисіли дво-, трирічні малюки. Перші випадки невідомої хвороби медики почали фіксувати ще в серпні, а вже у жовтні майже одночасно полисіло близько сотні дітей. Хтось із малюків спокійно лягав спати, а вранці нажахані батьки бачили все дитяче волоссячко на подушці, у когось воно пасмами сипалося під гребінцем, а хтось знімав чуприну разом із шапкою.

   В основному хвороба вражала найменших дітей. Як правило, крім алопеції вона супроводжувалася галюцинаціями та порушеннями сну. Оскільки ніхто не знав звідки прийшла біда і як від неї рятуватися, у місті почалася паніка. Люди старалися якомога швидше вивезти дітей з міста, тому виїхати тоді з Чернівців було так само складно, як із Києва у перші дні після вибуху на Чорнобильській атомній станції. Кажуть, ще в перші дні по прибуттю до Чернівців військові СРСР пропонували евакуювати ціле місто, однак керівники тодішньої України не пішли на цей крок, щоб не роздмухати паніку всеукраїнського масштабу. Натомість до Чернівців зачастили високо посадовці з Києва і Москви, провідні науковці СРСР та вчені з-за кордону. Всі шукали причину алопеції, проте достеменного висновку щодо неї немає й через майже тридцять років опісля. Хоча насправді все було з'ясовано ще у перші місяці пошуків, стверджує безпосередній учасник тих подій, начальник Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи, завідувач кафедри судової медицини та медичного правознавства БДМУ, доктор медичних наук Віктор Теодосович Бачинський. Йому й слово.

   - До судмедекспертів звернулися у жовтні 1988 року, коли з приводу незрозумілої алопеції дітей у місті було створено спеціальну комісію. До неї увійшли працівники СЕС, клініцисти, терапевти, педіатри та інші фахівці. Всього y комісії було близько 40 осіб, а вже згодом, коли справою зацікавилися у Києві та Москві, склад розширили за рахунок іногородніх спеціалістів. Комісія засідала щодня, у першу чергу намагалися з'ясувати причину біди, відпрацьовуючи десятки різноманітних версій. Так, у старій частині міста, де кількість випадків алопеції у дітей була найбільшою, ретельно досліджували систему водопостачання, склад повітря, вивчали розу вітрів і.т.д. У цей же час містом поширилися чутки про таксиста, який, проїжджаючи якось улітку вночі по вулиці Шевченка, бачив військових у костюмах хімзахисту, які ретельно обробляли проїжджу частину від розлитого там ракетного палива. ( Саме в цей час СРСР виводив свої війська з Німеччини і колони військової техніки ночами потай рухалися вглиб країни, проходячи у тому числі й через наше місто, — авт.). Однак військова версія була невигідна владі, тому її сходу відкинули, що позначилося зрештою і на долі наших досліджень...

  - А як вийшли на цю версію фахівці обласного бюро судово-медичної експертизи?
  - Коли стали поступати перші постраждалі діти, вони були найбільш важкими, зокрема мали органічні ураження нервової системи. Нам здали на аналіз їхню сечу. Ії дослідженням займався покійний вже судмедексперт, токсиколог Романюк. Протягом кількох місяців він працював фактично цілодобово, навіть ночував у бюро, а 19 лютого 1989 року прийшов до мене з результатом. У сухому залишку сечі перших п'яти дітей він виявив сліди гідразину та його похідних. А це якраз і є ракетне паливо. Гідразин і більшість його похідних дуже токсичні, вони належать до першого класу небезпеки і спричиняють ураження центральної нервової системи, паренхіматозних органів та крові. Накопичившись в організмі, вони спричиняють загальну інтоксикацію, проявом якої може бути облисіння, що й простежувалося у клініці постраждалих дітей.
   Наше заключення, що отруєння спричинив гідразин і його похідні, передав до прокуратури. Про те цей висновок не сподобався «чинам», а у той час у Чернівцях постійно перебували члени Уряду та Міністерства охорони здоров'я України і МОЗ СРСР. На засіданні комісії заступниця міністра охорони здоров'я УРСР Разумєєва звинуватила мене у тому, що нібито я не мав права давати такі заключення, оскільки ми працювали не за затвердженими методиками (а стосовно гідразину їх, звісно, не мали й не
могли тоді мати, тож токсиколог Романюк розробив власні) і вимагала вигнати мене з роботи. На мій бік горою став головний судмедексперт МОЗ Юрій Платонович Шупик, його підтримав тодішній начальник облздороввідділу Іван Тадейович Пенішкевич і я залишився працювати.
   - Чи продовжували Ви роботу у комісії з розслідування причин алопеції і якщо так, то чим займалися?
   - Нашому бюро доручили збирати внутрішні органи здорових людей, які загинули насильницькою смертю — у ДТП, через повішання, утоплення тощо (вони мали слугувати контрольною групою), трупи котів, собак, голубів, опале листя і проби ґрунту. Протягом двох місяців все це літаками відправляли у Москву на дослідження, але жодних результатів звідти не надходило. Тоді на закритому засіданні комісії, яке проходило у прокуратурі за участю силовиків та військових, голова Урядової слідчої комісії, перший заступник голови Ради Міністрів УРСР Юрій Качаловський командирував мене та головного токсиколога України Фелікса Миколайовича Кохановського до Москви. Нас наділили особливими повноваженнями та дали «Охоронну грамоту» — мандат за підписом Качаловського. Мандат працював як чарівна паличка, скрізь відчиняючи нам двері. У Москві нас поселили у трикімнатному люксівському номері готелю «Столічний», обладнаному швидкісними ліфтами. Тоді вперше побачив як живуть «білі люди» (сміється, — авт.), а з вікон номера було видно рубінові зірки Кремля. Протягом двох тижнів оббивали пороги різних інстанцій і збирали результати досліджень надісланих із Чернівців зразків. Після повернення з Москви представили їх комісії. Коли на ії засіданні доповів про висновки Качаловському, він дуже розлютився, казав, що мене потрібно вигнати з роботи, бо я привіз результати, які їх зовсім не влаштовують. Комісія сподівалася, що у Москві підтвердять офіційно прийняту на той час версію про отруєння міста й городян талієм.

   Для відпрацювання талієвої версії до Чернівців запросили професора Юсупова з Узбекистану та професора Титаренка з Харкова, обидва — спеціалісти по волоссю, яке у Чернівцях вони досліджували разом з нами та київськими судмедекспертами й імунологами. При отруєнні талієм волосся та його цибулини мають специфічний вигляд, однак жодних таких змін у волоссі постраждалих дітей з Черніців не виявили.
   - То що ж, зрештою, знайшли науковці Москви, дослідивши проби із Чернівців?
   - А нічого. Талію в них не виявили навіть сліду, так само як і будь-яких інших отруйних речовин. Сечу дітей з алопецією ім на аналіз не посилали, а відсутність в інших пробах гідразину не є дивною, адже він дуже леткий і швидко випаровується. Зважаючи, що ракетне пальне на Шевченка розлили наприкінці липня (про це розповідав не лише таксист, але й скаржилися мешканці будинку, поблизу якого трапилася пригода, — авт.), то зрозуміло, що до жовтня – листопада, коли почали відбирати проби для Москви, гідразину у навколишньому середовищі вже не було До речі, коли в пошуках причини отруєння вийшли на гідразин то хотіли знати про нього якнайбільше. Шукав літературу і завдяки допуску до книгозбірні КДБ отримав від них три томи праць. У них натрапив на цікаву деталь. якщо розлити гідразин на поверхні, то його пари не підніматимуться вище, ніж на 80 см. Що, власне, є поясненням, чому від отруєння у Чернівцях страждали у першу чергу діти молодшого віку.
   Якби у ті часи мали масспектрометр, то цілком могли виявити гідразин і в біологічних середовищах інших дітей, ступінь отруєння яких був легший. Однак менші концентрації наявна апаратура «не брала». Щож до сухого залишку сечі перших п'яти дітей з алопецією, де виявили гідразин і його похідні то його у нас вилучило КДБ. За наявною
у мене інформацією, вилучене передали в засекречену дослницьку структуру — Інститут матеріалознавства, що працював у Чернівцях на вул. Л. Кобилці та де займалися рідкими кристалами та іншими, пов'язани з військово-промисловим комплексом, таємницями. Звідти залишок якимось чином потрапив у Голландію, де повністю підтвердили нашу версію отруєння дітей гідразином, хоча цей висновок, з зрозумілих причин, публічно не розголошували.
   - Біда спіткала місто майже тридцять років тому. Чи можливі якісь віддалені наслідки отруєння?
   - Гідразин і його похідні швідко зникають лише у навколишньому середовищі. З організму людей він практично не водиться, акумулюючись на кшталт важких металів. Тому ті, хто зазнав отруєння, матимуть пожиттєві наслідки у вигляді різних розладів здоров’я. Однак мені невідомо, чи відслідковував хтось після досягнення цими дітьми повноліття їхній стан. Знаю лише, що з числа 167 дітей, яким свого часу офіційно надали статус постраждалих, кілька років тому одна молода жінка померла. Оскільки вона була інвалідом 1-й групи, то розтин не проводився, хоча на їі прикладі могли побачити нищівну дію гідразіну для організму людини.

Анна Гаргаля.
Здоров’я Буковини.
28 жовтня 2016 р.
№20 – 21 (120 - 121)